Чоловік потягнувся до гаманця, але вусань заперечив:
— Е ні-і-і. Тут квитком не обійдеться. Ще треба штраф у п’ятикратному розмірі заплатити.
— Ну ви й звірі! Не маєте на кому план по штрафах виконувати, крім як на нещасній дитині?
Тим часом поїзд в’їхав на критий перон залізничного вокзалу і зупинився. Пасажири почали вставати зі своїх місць. Контролери затрималися, поки усі повиходять з вагона, відтак теж попрямували до виходу. Вусатий міцно тримав Сергія за руку і силоміць тягнув його за собою.
Він провів хлопця в міліцейський відділок. Черговий по відділку, низенький товстий прапорщик з коротко підстриженим сивим волоссям і маленькими колючими очима, звелів Сергієві сісти в крісло біля вікна й почав щось запитувати. Але хлопець не звертав на нього уваги. Його погляд привернуло велике світлове табло за вікном. На табло великими літерами було написано: «Львів радо вітає гостей міста!»
У Сергієвій голові промайнув жахливий здогад: «Не може бути! Я сів на поїзд, що їхав у зворотному напрямку! Замість Івано-Франківська приїхав у Львів! Ну все, не бачити мені Яринки!»
Міліціонера розлютило, що Сергій не реагує на його запитання. Він почав кричати:
— Ей, малий, може досить комедію ламати?! Думаєш, я без тебе не маю чим зайнятися?!
На крик із сусіднього кабінету зазирнув його напарник.
— Кокудак, що тут за шум у тебе? — запитав невдоволено. — Знову над затриманими знущаєшся?
— Та он, шмаркач корчить глухонімого, щоб за безквитковий проїзд штраф не платити.
— Ну то й що? Баня, тобі не все одно? Слухай, ну чого ти такий чіпучий? Чого клюєш усіх підряд? Добре тобі від того, чи що? Не дурно в тебе прізвище й когутяче...
— Я не потерплю порушень на ввіреній мені території!
— Та здався він тобі! Теж мені злочинця впіймав! Ти б краще свою благовірну Світлану Миколаївну пильнував, як вона там торгує на лотку! Про неї вже весь Привокзальний район гудить. Кажуть, як не обдурить покупця, то в неї ломка, мов у наркомана.
— Ти мою жінку не чіпай, свою маєш! — огризнувся прапорщик.
— Та тю, ну не будь ти таким злим, «здуйся» вже нарешті, однаково до полковника не дослужишся. Ну не дано тобі, і не мрій. Лиши малого. Дай позавуш, щоб не катався більше зайцем і відпусти на всі чотири сторони. А як він і справді глухий?
— Контролер сказав, що малий косить.
— А ми зараз перевіримо.
Сергій сидів обличчям до вікна. До нього навшпиньки підкрався другий міліціонер і раптово крикнув йому над вухом. Людина з нормальним слухом неминуче сіпнулася б, а то й підскочила. Сергій же навіть вухом не повів.
— Бачиш — справді не чує. Слухай, Кокудак, а може, це із підопічних Саньки-Глухаря?
— Та навряд чи. Вони тут щодня крутяться, я в лице ніби усіх знаю.
— Може, новенький? Наприклад, купив Санька малого в якихось батьків-бомжів. У тих алкашів вічно каліки родяться. А Глухар викуповує. Йому ж треба час від часу кадри омолоджувати. Вони ходять по вагонах милостиню збирати, а чим менша дитина і чим сильніше в неї каліцтво, тим легше людей розжалобити.
— А чого тут гадати? Санька точно у вареничній на Привокзальній сидить. Зараз зв’яжуся з нарядом, щоб привели сюди. Якщо його малий, хай забирав. Глухар нормальний мужик — мені щомісяця справно платить, щоб я не помічав, чим він на вокзалі промишляв.
Прапорщик Кокудак викликав по рації патруль з Привокзальної площі. Незабаром у двері відділку голосно постукали. До приміщення увійшов кульгавий літній чоловік. За правим вухом у нього виднівся слуховий апарат. Чоловік привітався легким кивком і промовив монотонним, ніби механічним, голосом:
— Чого кликав, начальник? Зараз тільки двадцять шосте. Ше п’ять днів маю. Рано ше платити вам.
Прапорщик підійшов і поплескав його по плечі, заспокоюючи.
— Спокуха, Глухар, я тебе не через гроші викликав. Тут до нас глухонімий пацан поступив. Контролери з поїзда зняли. Не твій?
Сергій уже перестав розглядати вивіски за вікном і спостерігав за чоловіками. Санька-Глухар уважно глянув на хлопця, наче прицінюючись, примружився на мить і сказав усе тим же «механічним» голосом:
— Мій, з новеньких. Я тут мучуся, де пропав малий, а він у вас.
— Ага, — всміхнувся міліціонер. — Так мучишся, що тебе ледве від чарки відірвали. Ну добре, забирай свою пропажу. Тільки пам’ятай — ти мені тепер ще штуку винен.